Оповіді-UA

Збірка авторських творів

Previous Entry Share Next Entry
Дамнатій - 2
I. Andrew
moroque wrote in opovidi_ua
Частина перша

Жодна картина так не надихає уяву, як підозрілий тип з лопатою посеред лісу, в глибоку ніч. Він неспішно загортає землею чималеньку яму (судячи по габаритах, вона змогла би легко вмістити дорослого чоловіка), після чого спирається на лопату й запалює сигарету.

http://pics.livejournal.com/moroque/pic/000ett62

Якщо ми наблизимося до нього - чого, звісно ж, бажано не робити, - то розчуємо, як він бурмоче собі під носа:

- Менні-Менні... Я маю одну пісню для тебе. Я вивчив її в Мексиці, коли ми переправляли живий вантаж - ти мусиш пам'ятати цих дівчаток, особливо руденьку, яку могли п'ялити одночасно троє амігос... Тоді за нами погналися копи й довелося пустити дівчат у розхід... Руда ніяк не хотіла здихати, а в мене скінчилися набої, тоді ти розшнурував один чобіт... Про що це я? Ах, так! Я маю пісню для тебе.

http://pics.livejournal.com/moroque/pic/000ew8fq

Прочистивши горло, підозрілий тип заводить несподівано гарним, циганським баритоном:

- Besame, besame mucho! Como si fuera esta la noche la ultima vez...

Ще від самого початку може здатися, що перед нами надзвичайно жорстока й небезпечна людина. І ми не помилимося. Якісь пів-години тому вона без жодних вагань здійснила криваве убивство, внісши його до переліку щонайменше мільйона жахливих гріхів, що назбиралися за її душею протягом усього життя. Обтрусивши руки від залишків ґрунту, підозрілий тип дістає мобілку і набирає чийсь номер. Лунають довгі гудки, і він уже планує скидати набір, але зненацька на тому кінці беруть слухавку.

- Маркус, муділа! Ти на годинник дивишся? Зовсім уже дах від коксу поїхав, сраний циган!

- Пробач, Петер, - незворушно відповідає підозрілий тип на ймення Маркус. - Але ти сам наказав дзвонити в будь-який час.

- Я казав?.. А! Ну так! Я казав! Де цей жалюгідний підор Менні? Ти дістав його?!

- Менні Ло наївся землі, Петер. Його мозок прикрашає навколишні сосни.

- А гроші? Ти забрав гроші?

- Тікаючи від переслідування, Менні покинув їх просто неба. Я зараз повернуся і заберу їх.

- А чому ти відразу цього не зробив?!

- Адже ти наказав мені спершу прибрати Менні, а потім забрати гроші.

- Я наказав?.. А! Точно! Я наказав! Добре! - гавкає Петер у слухавку. - Молодець, чувак! Хапай бабки - й мерщій на хазу, як зрозумів?

- Я зрозумів тебе, Петер.

Маркус вимикає мобілку і додає:

- Мудявий серб...

З лопатою в руці - не покидати ж її на місці злочину, ге? - Маркус повертається тією ж дорогою, якою потрапив сюди, переслідуючи Менні Лопеса. Так - ось тут він прострелив йому коліно. А ось сюди Менні встиг доповзти, відстрілюючись від Маркуса, доки не закінчилися набої... А ось тут Маркус двічі поцілив у нього: спершу в яйця (виконуючи особливе побажання Петера), а потім - у голову. Ледь помітна червона борозда в траві вказує шлях, яким Маркус тягнув небіжчика до його могили.

Де ж гроші?..

Маркус розгублено озирається навсебіч. Великий чорний пакет для сміття - він має лежати десь тут...

Але його ніде немає.

* * *

Промінчик від ліхтарика весело гарцює стежинкою, вихоплюючи з темряви то повалене вітром гілля, то коріння дерев. Вітер давно ущух, натомість опустився легкий туман і на свіжому нічному повітрі зовсім неважко вхопити дрижаків. Добре, що Люсі потурбувалася вдягнути теплого светра - хворіти їй зовсім не хотілся, а засмучувати маму - і поготів.

http://pics.livejournal.com/moroque/pic/000exaxz

Не зважаючи на пізню годину, вона впевнено крокує по стежинці, намагаючись стримувати сльози. Авжеж! Дорослі дівчата плачуть тільки у виключних випадках, - а Люсі в її 10 років уже достатньо доросла, щоб розрізняти, коли випадки є виключними, а коли - ні. Проте, сльози навертаються самі собою: сьогодні противні хлопчиська зі старшого класу відібрали її кролика Ханні й залишили його на великій галявині, глибоко в лісі, знаючи, що мама не дозволяє Люсі гуляти там наодинці. Але хоробра дівчинка твердо вирішила довести всім, що її не так просто залякати. Коли батьки поснули, вона озброїлася батьковим ліхтарем і попрямувала до лісу. Люсі вирішила, що хлопці не стали відносити її кролика надто глибоко. Проте, Ханні вона так і не знайшла. Марно шукала вона під поваленими деревами. Можливо, її просто надурили?

Засмучена Люсі повертається додому після майже двох годин пошуків. Але принаймні одну гарну справу вона зробила сьогодні. Шукаючи кролика, Люсі наштовхнулася на великий чорний пакет зі сміттям, настільки необачно залишений кимось з туристів. Чемна дівчинка не могла допустити, щоб цей тисячолітній зелений ліс перетворився на звалище - це суперечило її вихованню. Так, Люсі тягнула його з собою, доки не вийшла з лісу.

Дівчинка відразу ж помічає великий бак для віходів. Відділ для пластику, для паперу, для скла... Лишилося відкрити пакет і вкинути сміття у потрібну нам секцію.

* * *

http://pics.livejournal.com/moroque/pic/000eyg93

- Оце так! - здивовано каже Маркус, розглядаючи вишиті очі-хрестики. Карикатурні вуха й зухвало-рожевий ніс плюшевого кролика викликають у нього напад явно недоречного сміху. Маркус принюхується до іграшки: та має відчутний запах дитячого шампуню й косметики. Безсумнівно, кролик належить дитині - але якій саме?

Маркус присідає на одне коліно й підсвічує запальничкою. "Так і є!" Він проводить кінчиками пальців по слідах велосипедних протекторів, відчуваючи кірку загрубілого ґрунту. Приблизна давність - щонайменше шість годин. Задовго до того, як він поховав Менні Ло... Проте, не маючи інших підказок, Маркус за деякий час повертається до цього місця на своєму авто. Ще через кілька хвилин сліди приводять його до межі лісу, за яким починається довгий схил, порослий травою. Вийшовши з авто, Маркус вдивляється в розсип нічних ліхтарів попід схилом, де його досвідчене око розрізняє обриси шкільного стадіону.

Він дістає мобільний:

- Алло, Петер?

- Маркус, твою... Ти що, знущаєшся наді мною?! Четверта ранку на циферблаті!

- Вибач, Петер. У мене є погана й хороша новина.

- Ну що там знову?! Кажи вже!

- Погана новина полягає в тому, що грошей немає.

- !!!

- А хороша - я знаю, де їх шукати.

* * *

Від хвилювання сердечко Люсі калатається ніби кастаньєти. Вона ще в житті не бачила стільки грошей, а отже не уявляла, куди їх можна сховати. Заштовхавши мішок глибоко у свою шафу, Люсі швидко роздягнулася й пірнула до ліжка, проте заснути так і не змогла. Сон не йшов, а спати їй лишалося тільки пару годин, перед тим як задзвонить будильник.

Згодом Люсі все-таки заплющує очі, з тим щоб через якусь мить прокинутися і невиспано почалапати до ванної кімнати - вмиватися й чистити зуби. Вона почувається геть розбитою, та прохолодна вода приводить її до тями. Вискочивши з ванної, Люсі на льоту вдягається й поспішає до шкільного автобуса, який уже цілу хвилину роздратовано сигналить знадвору.

По дорозі до школи дівчинка напружено думає, що робити з грошима. Знайдений нею пакет був туго набитий стодоларовими банкнотами, зібраними в акуратні пачки, і Люсі навіть не уявляє, куди можна витратити таку велику кількість грошей. “Насамперед, слід потурбуватися, щоб їх ніхто не знайшов!” - резонно думає вона.

Аж ось і кінцева зупинка: автобус зупиняється біля самісіньких воріт і учні по черзі зістрибують з автобусних східців. Зненацька Люсі заклякає...

На рівні її зросту до воріт приліплений жувачкою аркуш зі шкільного зошита. На ньому явно дитячою рукою намальований кролик з очіма-хрестиками. Знизу - підпис:

“Знайдина іграшка! Проханя до власника - залишити вітгук на дошкі обйав в Алеі урочістих подій.”

“Вони знайшли мого Ханні!”

Дівчинка надто сонна, щоб активно радіти - її ентузіазму вистачає лишень щоб зірвати об’яву, двома пальчиками відліпивши від неї жвачку, й покласти аркуш до ранця. Незважаючи на невиспаність, щаслива Люсі підстрибом прямує до школи, доки ще не пролунав дзвоник.

* * *

Крізь грати залізного паркану Маркус спостерігає за тим, як маленька дівчинка зі смішними косичками зникає у дверях школи. Він посміхається уламками зубів і встромляє до рота цигарку: Маркус уже довгий час планує сходити до стоматолога, полікувати пошкоджені в численних бійках “жувала”, проте йому постійно бракує коштів.

“Я думав, вона трохи старша... На вигляд років 9-10. Хоча - в якому віці сучасні діти припиняють бавитися м’якими іграшками? У них зараз поголовно мобілки-геймбої-плейстейшни...”

Сьогодні вона прийде до Алеї. Циган майже не сумнівається в цьому. “Ось так просто!”

Зненацька за його спиною лунає потужний бас:

- Дозвольте поцікавитися: ви на когось чекаєте?

http://pics.livejournal.com/moroque/pic/000ezbd4

Маркус озирається і йому доводиться підняти очі на рівень, вищий за нього на голову, аби зіштовхнутися з підозрілим поглядом чорношкірого велетня у костюмі й краватці. Він не знайомий з директором Басулом Магдібі, та й ні за що не повірив би, що цей жахливий гігант є поважною та відомою в цих околицях особистістю.

З рота Маркуса лунають якісь нечленороздільні звуки, доки він намагається знайти відповідь. Басул оцінююче дивиться на нього згори-вниз, і погляд його не віщує нічого хорошого.

- Я просто курю, - нарешті вичавлює з себе Маркус.

- На території школи курити суворо заборонено! Вам, шановний, варто знайти якесь краще місце!

Винувато посміхаючись, Маркус чвалає геть. Директор Магдібі деякий час дивиться йому вслід, потім хитає головою:

- Телепень!

Лунає дзвоник.


Далі буде...

  • 1
Да, тут на Маркуса очікувало велике розчарування - він виявився не найкрутішим smart-ass'ом в околиці) До речі, тобі окрема подяка за ідею з пісенькою))

  • 1
?

Log in