Оповіді-UA

Збірка авторських творів

Previous Entry Share Next Entry
Еврідіка Елісон Сміт
ricci
raigen_eternity wrote in opovidi_ua
 Хельга В. Топольська

Падав неприємний мокрий сніг з дощем, пронизливий північний вітер гнав людей скоріш додому, до теплих вишуканих камінів, оздоблених позолотою чи до чорних від попелу убогих грубок, що більше давали диму, ніж тепла. Волоцюги ховалися від холоду під стінами будинків, закутуючись чимдужче у латані пальта, вишукані екіпажі байдуже обминали їх і несли своїх постійних чи тимчасових власників туди, де тепло, весело і затишно.
З будівлі новозбудованого вокзалу Вікторія вийшла тендітна дівчина у елегантному пальто, прикрашеному коміром з соболиного хутра, з маленьким саквояжем в руках. Вона тремтіла від пронизливого холоду, але очі її випромінювали гордість, і впевненість, якою вирізнялись усі представниці аристократичних сімей. Дівчину звали міс Еврідіка Елісон Сміт, і вона була молодшою донькою герцога Корнуольського. Ясна річ, дівчина такого походження не мала б з маленьким саквояжиком ходити вулицями вечірнього Лондона під пронизливим зимовим вітром. Такі дівчата мали б пересуватись лише у супроводі батьків чи гувернанток у теплому екіпажі, і у більш теплу пору року. Але у Еврідіки буди дещо інші плани, які суперечили традиціям і правилам етикету.
Еврідіка пройшла два квартали і зупинилась у невеличкому скверику. Сіла на лавку, і дістала з кишені зім’ятий аркуш паперу, який досі зберігав запах улюблених парфумів її старшої сестри Бонні-Луїз. Бонні писала:
«Мила Діккі (Еврідіка терпіти не могла коли її так називали)!
Зараз, як ти знаєш, я у Парижі в гостях у тітоньки Розалін. У нас все чудово, ми щодня виходимо на променад з її пуделями і відвідуємо салони її приятельок. Атмосфера Парижу прекрасна, я впевнена, тобі б тут сподобалось.
Але попри все це я не перестаю переживати за тебе, дорога сестричко. Може б ти подумала ще раз? Невже шлюб це так погано? Альфред Робсон здався мені дуже милим, і ви склали б прекрасну партію, як говорила тобі тисячу разів Maman.
Коли ти сказала, що втечеш, ти дуже мене цим налякала. Діккі, не роби цього, прошу тебе. Ти ж знаєш, що це безглуздо, тебе все одно впіймають, і тобі доведеться повінчатись з Альфредом. Послухай мене, свою люблячу сестричку.
Сподіваюсь на твою розсудливість і прийняття тобою вірною рішення.
З любов’ю, твоя сестра Бонні-Луїз»
- Я вже прийняла цілком вірне рішення, мила Бонні, - подумала вголос Еврідіка, складаючи листа назад до кишені.
 Вона вже хотіла було встати, але раптом відчула доторк чогось металевого і гострого до своєї шиї, а чиїсь сильні руки тримали її так, що важко було поворухнутись. Хрипкий чоловічий голос за її спиною сказав:
- Якщо ти закричиш, лялечко, твоє гарненьке пальтечко стане червоним, а не сірим. Тому краще по доброму віддай свої цяцьки, і ми чемно розпрощаємось (очевидно він помітив маленькі діамантові сережки, які Еврідіка отримала у подарунок від мами на минуле Різдво).

Дівчина заплакала, і тремтячими руками почала знімати сережки, срібний браслет і камею зі слонової кості, яку вона так любила. Їй було дуже жаль розлучатись зі своїми маленькими, але такими дорогими серцю прикрасами, але життя було все ж дорожче за будь-які камеї і діаманти. Вона вклала прикраси в чужу, холодну руку, вкриту шрамами, і почула:
- Спасибі, дорогенька, не сумуй.
Еврідіка гірко плакала, ховаючи почервоніле від сліз і холоду обличчя у змерзлі долоні. Вона втекла з дому від шлюбу з цим осоружним і недалеким Альфредом Робсоном, у перші години в незнайомому і чужому їй Лондоні її пограбували, і їй нема, куди йти. Звісно, вона мала при собі гроші, п’ятдесят фунтів, які їй вдалося поцупити з батькового секретеру, і на ці гроші можна було винайняти номер у пристойному готелі, але вона розуміла, що шукатимуть її саме у фешенебельних готелях і ре
сторанах. Її портрет вже мають всі констеблі Великої Британії, і тому їй треба заховатись там, де вони її не впізнають і не знайдуть.
Воно торкнулась замерзлими пальцями ручки саквояжу, і побачила під ліхтарем силует полісмена, який дивився кудись перед собою, склавши за спиною руки. «Тікати!» - подумала Еврідіка і побігла. Почувши стукіт підборів, полісмен звісно ж запідозрив щось, і погнався за нею.
- Ану стійте, міс! – кричав він
Еврідіка бігла так, як, мабуть, ніколи в житті не бігала. Вона відчула, що сил добігти до кінця хоча б цієї вулиці у неї не вистачить, їй було страшно. Тут вона помітила темний вузький провулок, і звернула туди. Дівчина притислась спиною до мокрої від дощу і снігу стіни і перевела подих. Зрозуміла, що ніхто за нею не женеться. І тут, коли вона вже було трошки заспокоїлась, просто над своїм вухом вона почула голос:
- У тебе проблеми, дорогенька?
Дівчина скрикнула і відступила від стіни, нервово риючись у відкритому саквояжі. Дістала дамський маленький револьвер і виставила перед собою.
- Н-не чіпайте м-м-мене, я стрілятиму, - тремтячим від страху і холоду голосом промовила Еврідіка.
Почувся глузливий, на високих нотках сміх, і з темряви виступив огрядний невисокий чоловік. Виглядав незнайомець досить дивно: попри негоду вбраний він був у коричневий сюртук і такого ж кольору штани, які були заправлені у дивні високі черевики зі зміїної шкіри, прикрашені золотими шпорами. На голові його красувався високий циліндр, прикрашений мідними предметами, схожим
и на частинки годинникового механізму. В руках від тримав палицю з червоного дерева з золотим набалдашником у вигляді глобуса. Мав вогняно-руде волосся, такого ж кольору шикарні густі вуса і блискучі зелені очі, що видавали в ньому ірландця. Він уважно роздивлявся Еврідіку, примруживши ліве око. Нарешті він знову заговорив, цього разу вже м’яким, приємним баритоном:
- Ну по-перше, мила панночко, якщо ви так триматимете револьвер, то ви ним не те, що в мене, ви і в стіну не поцілите. Якщо бажаєте стріляти, то не розмахуйте зброєю, це виглядає просто сміховинно. По-друге, ви вже пробачте мені моє нахабство, але що привело таку чарівну юну леді у цей осоружний холодний провулок? Та не бійтесь мене, я не бажаю вам зла. Запевняю вас, я і гадки не мав заподіяти вам якісь, хмм, незручності.
- За мною біг полісмен, я тут заховалась.
Чоловік зміряв її оцінюючим поглядом і запитав:
- Ви злодійка?
Еврідіка обурено вигукнула:
- Так як ви смієте припускати подібне?! Ви знаєте, хто я така?!

Він знову розсміявся:
- Я уявлення не маю, хто ви, але з вашої реакції очевидно, що ви не простого походження дівчина. Дайте вгадаю: ви дочка якогось аристократа, і ваш шановний батечко бажає видати вас заміж. Цього ви, звісно, не хочете, і кілька тижнів обмірковуєте план втечі. Ви крадете у нього трошки грошей з секретера поки він спить, пакуєте речі у свій маленький саквояжик, і вирушаєте до найближчої станції. Ви не знаєте, куди вам їхати, і навмання берете квиток до Лондона, сподіваючись, що у цьому місті-гіганті ви легко загубитесь у натовпі, і люди вашого батечка, що він їх відправив на пошуки непокірної дочки, вас не впіймають. Блискуча ідея, хоча, звісно, не нова.
  .
 

Далі буде...
Теги:

  • 1
Взагалі я не дуже люблю викладати свої твори в Інтернеті, часто натрапляю на неадекватних людей, які замість аналізувати прочитане переходять на особистості навіть не будучи знайомими з автором.
Дуже приємно що вам сподобалось. А от коли буде продовження, не знаю. Моя муза дуже ледача ))
Чекайте ;)

  • 1
?

Log in

No account? Create an account